Нобелівську премію з фізіології та медицини 2026 року присудили за відкриття, які дали змогу керувати активністю нервових клітин за допомогою світла. Розроблена на їхній основі оптогенетика допомагає досліджувати нейронні механізми, пов’язані з емоціями, поведінкою та психічними розладами, і відкриває нові можливості для пошуку майбутніх терапевтичних підходів.
Лауреатами стали Карл Дейссерот (Karl Deisseroth), психіатр і біоінженер зі Стенфордського університету, та німецькі дослідники Петер Хегеман (Peter Hegemann), біофізик, і Георг Нагель (Georg Nagel), фахівець із молекулярної фізіології. Їхня робота об’єднала знання з біофізики, молекулярної біології, генетики, нейронаук та психіатрії.
В основі відкриття – світлочутливі білки, виявлені у водоростях. Вони реагують на світло, змінюючи рух іонів крізь клітинну мембрану. Дослідники використали ці білки, щоб навчитися вмикати або пригнічувати активність вибраних нейронів за допомогою світлових імпульсів. Так виникла оптогенетика – метод, який дає змогу з високою точністю досліджувати роботу окремих нервових клітин і нейронних ланцюгів у живому мозку.
Що це означає для психіатрії?
Психічні розлади пов’язані зі складними змінами в роботі мозку, а не з активністю якоїсь однієї ділянки чи окремого нейрона. Оптогенетика дає дослідникам змогу перевіряти, як активність конкретних нейронних ланцюгів впливає на поведінку та емоційні реакції. Це важливо для вивчення біологічних механізмів депресії, залежностей, аутизму та інших станів, а також для пошуку потенційних терапевтичних мішеней.
Водночас оптогенетика поки що залишається передусім дослідницьким інструментом. Її широке застосування для лікування психічних розладів потребує подальших досліджень. Проте можливість цілеспрямовано змінювати активність нейронних ланцюгів допомагає краще зрозуміти, як функціонує мозок і які механізми можуть бути важливими для розроблення нових методів лікування.